Дев’ять місяців проекту пролетіли дуже швидко. Здається, що я нічого не встигла, але в той же час інколи виникає враження, що я провела у Іспанії половину свого життя. Адже тут у мене тепер є друзі, є колеги, є улюблені місця і сформована рутина. Яке воно життя під час волонтерського проекту? Чи складно? Чи нудно? На що це схоже? Сьогодні спробую розповісти як це було у мене.

Мені пощастило провести ці місяці у проcто нереально чарівному місті, яке назавжди залишиться у моєму серці – Сантьяго-де-Компостелі. Можливо, ви чули про нього у зв’язку із досить відомим Шляхом Сантьяго. Але, я більше схиляюся, до того, що від мене ви почули про це місто вперше. Ось тут я прохи писала про перші враження і думки про місто, тому не буду довго зупинятися на цьому. Адже у цьому пості я хочу розповісти про проект.

Я була волонтером за програмою EVS (зараз вона називається ESC). Це проект Європейської Комісії на якому волонтерові усе оплачують, ще і дають міні-зарплату на найбільш необхідні речі.

На моєму проекті я працювала у так званому centro cívico. У Сантьяго-де-Компостелі та околицях таких близько 40. Вони створені владою міста для організації позаробочого дозвілля як дітей, так і дорослих. Щодня у центрі проводиться безліч різних курсів, активностей і т.д. Також вечорами працює ігрова кімната, куди батьки можуть привести дітей, аби мати трохи вільного часу (щось типу української групи продовженого дня, але не в школі, а в іншій інституції).

Ходили на екскурсії із дітьми

Направленість мого проекту – соціокультурна. Зрозуміло, що під таку “розмиту” тему можна багато чого зарахувати. Проте, з іншого боку, така розмита тема дає маневри для того типу роботи, який ти хочеш робити.

Перші розчарування

До того, як приїхати на проект я була впевнена, що буду працювати із дітьми середнього шкільного віку (10-12 років), я уявляла, як класно ми будемо проводити час разом і які активності я їй пропонуватиму… а на ділі виявилося, що в нашій ігровій кімнаті здебільшого тусять діти 3-6 років, які не дуже тебе і потребують. Дай їм якусь іграшку і вони три години можуть від неї не відлипати. Моїм першим розчаруванням було, що я сиджу у кімнаті, повній дітей, нічого не розумію що вони говорять. Чотири години на день я нічого не робила, але на роботу мала приходити. Так тривало десь 2-3 тижні. Після чого я вирішила, що якщо нічого не змінити, то я не бачу сенсу свого перебування на проекті і краще все закінчити. Я почала шукати чим зайнятися корисним у центрі. Так я спочатку вициганила собі один урок на тиждень англійської, потім я сказала, що одного уроку – замало і тому мала уроки англійської для дорослих (50-80 років) двічі на тиждень.

Уже пізніше я зрозуміла як працювати із дітьми, підучила іспанську щоб розуміти їх і виявила, що з малечею теж може бути весело. Під кінець проекту я отримувала повний кайф від цих іспанських дітлахів.

Прощальна вечеря із моїми студентами 🙂

Другим розчаруванням, звісно, було не таке швидке опанування мови, як я планувала. Звісно, якби я займалася і активно вчилася, то може б процес став швидшим. Але моє вивчення іспанської в Іспанії було пасивним. Впродовж 6 місяців я мала лише два уроки іспанської на тиждень по 1 годині. Усе інше – це спілкування зі своїми студентами, перегляд фільмів іспанською, підслуховування розмов і т.д. Якщо спитаєте чому я не вчила іспанську активно, так, як планувала, то відповідь буде дуже проста – я не думала, що у мене з’явиться тут дуже багато друзів і моє позаробоче життя буде таким активним.

Так, своє перше розчарування у проекті я намагалася перебити враженнями від зустрічей із друзями. Перший місяць я тусила майже щодня (точніше щоночі). Я навіть не знала, що є ще порох у порохівниці! 🙂 Тому банально часу у мене вистачало на вечірки, на відіспатися від них і потім на піти на роботу.

Святкуємо 20-річчя моєї сусідки по квартирі 🙂

Але, звісно, що так тривати усі 9 місяців проекту не могло. Тому після Нового року, я зібрала всю свою волю у кулак і почала втілювати поставлені на проект цілі.

Поставлені цілі

Мати власні цілі, а не лише працювати на проекті – дуже важливо, аби не вигоріти. Бо, як свідчить моє спілкування із багатьма іншими волонтерами, десь через 3-4 місяці ти розумієш або що тебе просто не потребують, або що твоя робота не приносить задоволення, або що тобі доводиться виживати (у деяких волонтерів реально дуже низьке матеріальне забезпечення).

Спочатку я мала всього три цілі:

  1. Схуднути
  2. Запустити проект hola.study
  3. Вивчити іспанську на розмовному рівні

Як не дивно, перший пункт мені вдалося досягнути за 1 місяць (я втратила 10 кіло взагалі нічого для цього не роблячи). Мені здається так сталося через те, що я стала більше ходити (пішки пів години на роботу і пів години з роботи + щовихідних ходили в мініпоходи якісь) і через зміну харчування. Так, тут їдять просто дофігіща хліба! Нормальним вважається сніданок: кава із тостом, бранч (almuerzo/merienda) – сендвіч із сиром чи хамоном, обід – купа всього і корзинка хліба, увечері – також хліб. Але тут у моєму житті майже нема фастфуду. І порції хоч і великі, але дуже збалансовані усім.

Над власним проектом я все ще працюю по-троху, бо, як виявилося, не все завжди залежить від тебе. А ще і коли у тебе не завжди є достатньо часу, то паузи у запуску можуть тривати по кілька місяців. Втім, для мене це чудовий досвід запуску онлайн-проекту і керування всім із іншої країни. А також досвід розбирання із українським законодавством, перекладу документації на англійську та ведення переговорів із іспанськими партнерами. І звісно – перші натхненні клієнти, які хочуть долучитися до нашої іспаномовної сім’ї!

Щодо іспанської… Я розумію майже усе, навіть говорю. І мій фінальний тест показав рівень В2, але з моїм перфекціонізмом… мені все ще здається, що я могла зробити більше 🙂 Але перебування у середовищі – це реально те, що дуже допомагає у вивченні мови. Я навіть не уявляла на скільки це круто і дійсно важливо! Тому реально усім раджу такий метод вивчення мови.

Із коліжанками під час новорічних свят

Як обирати проект

Щоб не стикнутися із проблемами, які я описала вище, треба досить добре приготуватися до проекту і відповідально поставитися до вибору теми. Знаю, що багато хто вирушає на такі програми для того щоб “розібратися в собі”. Але навіть за таких умов треба чітко розуміти, що ти витрачаєш на це не місяць і не два, а близько року свого життя. 1 рік – це дофіга. Хоча і пролетить він дуже швидко. За один рік можна встигнути зробити море цікавих і корисних речей, а можна просто згаяти свій час. Як людина, яка постійно страждає від відчуття, що я провтикую час впусту, інколи на мене нападали передепресивні стани і мене гризло сумління. Тому я і раджу уважно підбирати проект. До того ж, чітке розуміння чого ти хочеш, дасть більш швидкий результат у потраплянні на проект.

При виборі проекту треба іти від малого – до великого. Перш за все треба зрозуміти в якій країні хочеш проходити проект. Якщо тебе цікавлять скандинавські країни, то зважай, що це не просто поїздка у Стокгольм на вікенд, а це країна в якій ти проведеш скоріше за все цілу зиму – тобто не найбільш приємний період року. Якщо ти хочеш потрапити у Грецію, то скоріше за все це буде проект на якомусь із островів: маленьких, відрізаних від цивілізації і усього того, до чого ти звик/ла за життя вдома. Особисто моєю ціллю була Іспанія. Більше того, я фільтрувала навіть регіони: я не подавалася в Каталунію (там найбільше проектів), здебільшого відсилала заявки у Андалусію та на Північ (Галісія, Астуріас, Кантабрія), так, щоб ближче до океану та гір 🙂

Друге на що треба звертати увагу і одразу фільтрувати – це чи готовий/а ти жити у сільській місцевості, якщо ти із великого міста, або у великому місті, якщо ти все життя провів/ла у селі. Це дуже важливо! Адже подібний дауншифтинг не всім підходить, бо знову ж повторюся – одна справа поїхати так на кілька тижнів, а інша – на цілий рік! Тому я би радила обирати щось середнє – невеличкі міста із розвинутою інфраструктурою. Мені дуже пощастило із містом – Сантьяго виявився просто ідеальним для життя. Саме в такому місті я завжди мріяла жити: усюди можна дійти пішки за пів години і завжди є чим зайнятися. Якби я потрапила в село, я думаю, я би вмерла із нудьги і не мала б такої соціалізації, як тут. Хоча, можливо, краще б вивчила іспанську 🙂

Третє – це направленість проекту. Якщо тебе цікавлять кліматичні зміни – подавайся в екологічні організації, якщо робота із дітьми – подавайся у освітні. Але в жодному разі не подавайся на проекти, тематика яких тебе не цікавить жодним чином. Звісно, може виявитися, що там ти знайдеш своє справжнє покликання, але таке трапляється із одиницями. Здебільшого, ти просто “існуєш” на проекті, але не насолоджуєшся життям. Особисто я подавалася лише на освітні, міжкультурні та комунікаційні проекти.

Вчила іспанських дітей читати українською! ))

Після того, як вибереш проекти, які цікавлять (я би радила не менше 20 знайти для початку), розсилай резюме та мотиваційний лист, або інші документи, які вимагаються від організації. Особисто в мою організацію я заповнювала лише анкету! де були вказані мої основні дані і дещо із сіві. Дуже важливо, для проектів EVS (ESC) ти не зобов’язаний/на мати попередній досвід. Взагалі, за правилами програми не обов’язково ні володіти мовою країни проекту (ба, навіть англійською), ні мати досвід роботи на подібній “посаді”. Звісно, якщо для проекту тобі треба буде використовувати якісь навички, то про них вказуватимуть у вакансії і відберуть найбільш релевантних кандидатів. Втім, навіть якщо нема досвіду, але дуже хочеться – подавайся! Ця програма націлена на те, щоб показати, що все в твоїх руках, надати тобі нові знання і познайомити зі світом!

Якщо тебе відібрали на проект – не поспішай радіти. Зазвичай організації подають проекти на розгляд Національної агенції і в той же час підшуковують волонтера. Тому існує вірогіднійсть, що твій проект не підтримають (не профінансують), а це означає, що цього “набору” ти пролітаєш 🙁 Подача проектів відбувається тричі на рік: 7 лютого, 30 квітня та 1 жовтня. Тобто приблизно в ці дати з’являється найбільша кількість вакансій, бо в організаціях розуміють які проекти вони встигли дописати і які волонтери (і скільки) їм потрібні. Щоб уникнути ситуації, що твій проект не підтримають і ти не поїдеш на волонтерство, можна пройти кілька співбесід, а потім вибирати між проектами, коли ті уже будуть підтриманими. До того ж у тебе буде більше часу щоб ознайомитися із роботою кожної організації та схилитися на сторону тієї, яка найбільш до душі.

Особисто я потрапила на свій проект абсолютно випадково. Я почала розсилати анкети, коли я навчалася у мовній школі у Малазі. Дуже хотіла ще раз повернутися в Андалусію і пожити там. У мене було кілька інтерв’ю. Після яких навіть найбільш цікаві проекти починали здаватися досить мутними. Тому треба запитувати як можна більше інформації під час інтерв’ю: скільки кишенькових грошей дають, які умови проживання (в одній із організацій, куди я дуже хотіла по опису вакансії, мені сказали, що на їх проекті часто волонтери різної статі ділять кімнату! мені це взагалі не підходило. Я ледь в одній квартирі уживалася із іншими людьми, не уявляю як ділити кімнату, та ще і з якимсь пациком!). Загалом, треба запитувати все-все-все, що є життєво важливим (навіть якщо зараз це не здається таким).

Тож, коли я зрозуміла, що попит на Андалусію зависокий (всі хочуть на Півдні, або в Каталунії проекти робити) і після подорожі у Астуріас та Кантабрію, я вирішила трохи розширити свою географію і надіслала кілька резюме на Півночі. Дуже вже мені полюбилася ця частина Іспанії. Проект на якому я опинилася – був останнім у списку. І я вже так втомилася на той час розсилати анкети, що подумала: “Все, останній проект, якщо на жоден не візьмутб, значить не судьба”. Яким же було моє здивування, коли за кілька днів мені прийшов лист саме із цієї організації, що мене взяли! (без додаткових анкет та скайп-інтерв’ю). Я була в шоці. Я ще перебувала в Іспанії, але вже знала, що зовсім скоро повернуся сюди. Ну, якщо підтримають проект 🙂 У цьому підвішеному стані я перебувала 3 місяці. Саме стільки знадобилося національній агенції, щоб дати відповідь, що мій проект профінансували і я все-таки їду. 1 вересня я отримала погодження і почала готувати документи на візу. До речі, про те, як швидко і без проблем податися на волонтерську візу, я уже писала тут.

А тут вчила танцювати Подоляночку 🙂

Що ще важливо, так це уважно вичитати контракт за яким будеш працювати. У ньому мають бути описані активності, якими займатимешся, розпорядок дня, фінансування і т.д. Краще, щоб все було максимально детально описано, жодних “приблизно”, бо у недобросовісних організаціях можуть маніпулювати із такими “напівданими”. Загалом, відповідно до програми, волонтер має працювати від 30 до 38 годин на тиждень. Але це не чиста робота, а усі активності, які робить волонтер: класи іспанської мови, робота, позакласні проекти і т.д.

Як і де шукати проекти?

Зараз існує багато організацій в Україні, які займаються міжнародними обмінами. Список найбільших із них я публікувала ось тут, власне, саме одна із цих організацій може стати вашою відправляючою. У мене була Iskra із Миколаєва. Дуже рекомендую! З документами допомогли, зайвих запитань не було і взагалі дуже приємні у спілкуванні!

На фб-сторінках цих НГО можна знайти оголошення не лише EVS (ESC), але і про семінари та короткочасні проекти. Якщо ж цікавить саме Іспанія, то усе, що я знаходжу для цієї країни, я публікую на сторінці свого проекту hola.study 😉

Також є веб-сторінка із усіма організаціями, які зареєстровані у програмі. Зазвичай, на цьому сайті вони розміщують також вакансії. Якщо вас цікавить якась із країн, можна відфільтрувати організації по країнам і навіть, якщо у них нема запощених вакансій, можна написати їм напряму! Буває так, що у них не було часу розмістити оголошення, або що вони вибрали інший канал комунікації, або ще якась причина, що вони мають проект, але ще не шукають волонтера. Як кажуть: “Стукайте і вам відкриють!” 😉

Щось святкуємо із коліжанками 🙂

Ще варіант – у фейсбуці є дуууже багато міжнародних груп, де розміщують вакансії. Підпишіться на них і буде вам щастя зі спаму та подекуди корисної інфи та оголошень 🙂 Я на всі підписана, бо дуже люблю бути в курсі всієї цієї інфи, але це дуже на любителя такі групи 🙂

Мій підсумок

Такий проект – це однозначно те, що я рекомендую зробити усім. І чим раніше, тим краще! Я би краще не йшла в універ, а поїхала б на таку програму. Це дає більше розуміння життя, ніж шестирічне протирання парт. Це відкриває горизонти: нові люди, культури, мови. Це робить тебе щасливим!

Як на мене, ідеальною тривалістю проекту є 6 місяців. Таких майже не буває. Але я би шукала найбільш наближений до цього періоду.

Бо особисто мене після 7 місяців почало трохи накривати. Не те що я сумувала за Києвом/Україною. Просто мене трохи захарило жити “студентським життям”: коли виживаєш від з/п до з/п, коли не можеш собі дозволити піти в кафе чи замовити доставку хавки, якщо того хочеться, коли живеш в умовній общазі 🙂 Все-таки в 28 це трохи складно дається 🙂

Мій проект тривав 8,5 місяців. 12 я би не витримала, мабуть. Ну, точніше, я би дуже хотіла ще довше пожити в Іспанії, потусити із моїми друзями, але роботу я би послала далеко і надовго 🙂

У мене є два тексти на блозі приймаючої організації про те, що мені дав проект. Ось тут англійською, а ось тут іспанською. Але найголовніше – я була щаслива!!! І це перекриває будь-які мінуси чи незгоди, які були впродовж цих місяців.

Я з радістю допоможу із будь-якими запитаннями, які вас цікавлять по програмі ESC/EVS, бо хочу, щоб як можна більше українців поїхало на неї і спробувало як це. Бо можна багато писати, але, звісно, що кожен досвід він особливий і неповторний!

Якщо вам цікаві ціни, маршрути, місця, звички і тому подібне, стосовно країн в які я подорожувала та більше картинок із моїх подорожей можете знайти їх на інстаграмі instagram.com/stupakovska