Гданськ. Гдиня. Сопот. Моя радість. Моя печаль.

Я думала, що цьогорічна зима у Києві була мінлива…. Де там! Весна на півночі Польщі – це коли день починається із сонця, але ти розумієш, що за годину його може не бути. Тому вдягаєш своє зимове пальто, намотуєш шалика на голову і вже за кілька годин просто вмираєш від спеки. Адже стає все тепліше. По полудні температура сягає вище 20 градусів і ти шукаєш куди подіти увесь свій зайвий одяг. Після чого повертаєшся додому, нервуючи, що чому ця погода, блін, не змінилася? Невже так буває? Вдягаєш прохолоднішу кофту, виходиш, доходиш за 20 хвилин до моря… І тут починається нереальний вітер! Хмари миттєво закривають сонце, стає холодно і в тебе за секунду зуб на зуб перестає потрапляти. І як це можна витримати? Я не знаю яке тут літо, але, якщо справи такі ж, то я б реально збожеволіла жити в такому кліматі.

На Півночі Польщі цього року мені пощастило прожити трохи більше 2 тижнів у рамках програми навчальних візитів Study Visits in Gdynia  . За цей час я встигла розчаруватися в цьому регіоні, потім закохатися в нього, пізніше втомитися від сірості і наприкінці зовсім не хотіти їхати від холодного моря та шаленої вологості, яка щодня робила із моєї голови “вибух на макаронній фабриці” (так ще говорять, до речі? 🙂 ). Все ж ця частина країни аж ніяк не схожа на інші регіони Польщі. Вона одночасно і така домашня, і така далеко Європейська…

Гдиня

Зупинка міської електрички у польській Гдині нічим не відрізняється від української. Стара бетонна платформа, кілька смітників та лавок на пероні, велике інформтабло із розкладом. Тут звідусіль дме пронизливий вітер. Так, що одразу хочеться закутатися у всі свої речі разом взяті та швидше спускатися униз до переходу.

Я зі своєю супутницею зупиняюся біля лавки, аби перев’язати щільніше шарф. Ми перекидуємося парою слів. На нас одразу звертає увагу жіночка, яка сидить поряд: “Ой, з України приїхали? Ну готуйтеся до того, що найближчі півроку у вас постійно буде застуда. Клімат тут дуже поганий…” Такі поради тут нам зустрічатимуться мало не щодня. Сьогодні у Польщі налічується близько одного мільйона українських мігрантів. І увесь час нас тут сприйматимуть за щойно приїхавших працівників. Нам постійно старалися якось допомогти, щось порадити чи просто розпитати що нас привело до Польщі. Можливо, так думали через те, що ми багато сміялися, розглядаючи усе навколо із широко відкритими очима – це видавало новоприбулих. Хай там як, але вже за два дні я дійсно злягла із жахливою застудою, а нежить не минув навіть за два тижні перебування – так і не пристососувалася до місцевої погоди.

Гдиня – наймолодше місто Польщі і частина агломерації Троймясто, що розташована на Балтійському морі. До цієї агломерації також входять Гданськ та Сопот. Усі три міста вважаються одними із найбільш економічно розвинутих у країні. Цього року Гдині виповнюється лише 91 рік. До 1926 року місто існувало як великий порт, що був єдиним виходом Польщі до моря. Тому особливих туристичних атракцій тут нема. Та і саме місто не виблискує особливою красою. Сіра радянська архітектура час від часу дуже нависає над головою.

Морська набережна Гдині проходить паралельно із центральною вулицею. По ній, не дивлячись на вередливість погоди, прогулюються сотні людей. Молода пара із псом (о, як тут багато собак! просто мрія всього мого життя), гуляє розміреним кроком і міцно тримається за руки, одразу за ними йде невелика компанія студентів та студенток із пивом у руках і щось голосно обговорюють, сильно жестикулюючи та постійно змінюючи темп ходи, на лавках сидять жіночки похилого віку і посміхаючись дивляться кудись за горизонт. У кінці набережної, де починається пляж, щонайменше з два десятки людей, сидячи на піску, ніжаться під першими променями весняного сонця. Тут, на Півночі, більш-менш стабільне тепло приходить ближче до травня. Проте все одно погода лишається дуже мінлива: дощ постійно змінюється палючим сонцем, а вже за годину іде град та мокрий сніг. Дощовик у цьому регіоні – найкращий друг не лише туриста, але і кожного мешканця.

У Гдині мешкає близько одного мільйона людей. Проте, щодня вони активно переміщаються по Тримісту. Міські ради усіх трьох міст співпрацюють злагоджено і максимально намагаються зробити комфортним життя своїх мешканців. Щоб ті навіть не помічали, що виїздять із одного міста, а приїжджають в інше. Щоп’ятнадцять хвилин тут ходить міська електричка, яка сполучає Гданськ, Сопот та Гдиню. Вона працює навіть вночі, щоправда, із меншими інтервалами. А ще протягом останніх двох років активісти велосипедного руху активно розробляють проект прокату велосипедів, який буде спільним для цих міст.

Після кількатижневого перебування у Тримісті, з’являється своєрідні асоціативний розподіл функціоналу цих міст. Так, Гданськ – ідеальний для роботи та навчання, Сопот – це відпочинок та розваги, а от Гдиня – місто комфортного життя та створення сім’ї. Ці три міста взаємодоповнюють один одного і здаються трохи неповноцінними роздільно.

Моя особиста любов до Гдині – це щось на рівні тих відчуттів, які не можна пояснити. Можливо, вона так запала в моє серце через щоденне море і багато цікавих розмов, які ми провели біля нього. Можливо, це усміхнені люди, які не дивлячись на постійну жахливу погоду, увесь час посміхаються і насолоджуються життям. Можливо, це та величезна кількість псів, яких ми бачили, чіпали, фотографували…

Якщо говорити про туристичний потенціал міста – він, чесно кажучи, нульовий 🙂 Усі головні атракції можна подивитися за день-два. Це може бути, наприклад, порт у самій Гдині, пірс у Орлово, центр Науки, музичний театр. І, власне, все 🙂 Звісно, я не виключаю, що щось цікаве могло пройти повз мене, адже у мене була надто насичена програма і на розваги майже не лишалося часу… Хоча можу стверджувати – бари на набережній класні та дуже фотогенічні 😉

Втім, до найцікавішого я все-таки віднесла б природу. Дуже раджу пройтися пляжем від Орлово до центру (це якихось 4 кілометри!), а ще краще від Сопоту до центру Гдині (це ще +4 км), прогуляйтеся районом, який розташований над центральним пляжем (до нього можна дістатися безкоштовним фунікулером) – така собі Конча-Заспа місцева. При цьому не соромтеся заходити в маленькі вулички, пробиратися через ремонти та чагарі: інколи відкриваються дуже круті види. Ще обов’язково варто пройтися парком, що починається із “Редловської поляни”. Цим лісом можна ходити ще півдня, натикаючись то на якісь бункери, то на військову частину, то на неймовірні спуски до моря.

Але досить вже про Гдиню. Ще пара її фоток і розповім зовсім трішки про Сопот 😉 І трохи більше про Гданськ!

Центральна вулиця вночі

Орлово
На пірсі в Орлово
Типовий гдинський магазин 🙂
Вид із вікна нашої квартири. Стандартний гдинський двір
Сопот

Сопот дуже маленьке місто, порівняно із Гдинею, а тим паче із Гданськом. Тим не менше, він також має свій характер та яскраво виражене обличчя. Ми зійшли із електрички, і замість того, щоб іти рівною дорогою, почали пробиратися до центральної вулиці вузькими вуличками. Будинки тут маленькі, а дворики дуже милі та охайно прибрані. Вони огороджені невисокими парканами, в які густо вплівся плющ і здається ніби це уже не різні двори, а один єдиний. Перед хвіртками часто можна зустріти величезні кущі троянд. Вони ще не цвіли, коли я там гуляла, однак, я уявляю як красиво це б могло виглядати. А ще тут є запах моря. Ледь помітний, але є, на відміну від Гданська чи Гдині. У цих двох, якби не величезні жирні чайки, що вдень і вночі кружляють над морем, я б ніколи не здогадалася, що є море. Нема того приторно-солонкуватого повітря, яке зазвичай витає у портових містах.

Сопот просякнутий лаунжем, неспішністю та настроєм вихідного дня. Європейського вихідного дня. Коли ти нікуди не поспішаєш. Ідеш на бранч і довго можеш сидіти за чашкою кави, насолоджуючись людьми, які проходять повз, або читаючи газету чи журнал. Найбільш заповненими виявилися центральна вулиця та пірс. Якщо ж звернути кудись на паралельну маленьку вуличку – навіть пса не зустрінеш! Можливо так лише коли холодно. Впевнена, влітку тут дуже багато народу. Адже місто за своєю природою дуже курортне.

Загалом, окрім як прогулянки пірсом та головною вулицею я ніде особливо і не була у Сопоті. Бо опинилася там проїздом на кілька годин. Але, якщо у вас є ці кілька годин під час поїздки в Тримісто – обов’язково виділіть їх 😉 Ось невеличке відео-підтвердження – подивіться, яка я щаслива у цьому місті!!! Воно зняте на пірсі 😉

Гданськ

Ну і нарешті Гданськ. Чесно кажучи, він мене трошки розчарував. Впевнена, що ви також дивилися на ці милі будиночки вздовж затоки і думали, що це “маленька Данія” в сусідській державі. Але, окрім невеличкої набережної та історичного центру, який можна обійти максимум за годину – нічого особливого тут нема. Не чіпляє це місто, в нього не хочеться повертатися.

Проте, якщо уважно ходити вуличками центру, то можна наткнутися на багато симпатичних місць та текстур. Усі вони якісь “приховані” і на них треба подивитися під правильним ракурсом, аби вгледіти красу. Чесно кажучи, це доволі складно робити, коли навколо снує дуже багато людей. Туристів цьому місту – не відбавляй. І для того, щоб зробити хорошу світлину можна простояти і півгодини на одному місці. Або вийти гуляти до 10 ранку. Втім, погода тут така, що не факт чи вам пощастить щось зняти. Наприклад, коли я планувала так зробити на другий мій день перебування – у місті була стовідсоткова вологість. У кімнаті було складно дихати, а з вікна не було нічого видно. Навіть двір будинку. Втім, вже за кілька годин туману ніби і не було, проте людей…

Через дорогу від історичного центру

Прямо посеред центру міста є Базиліка. На ній – башта (як це правильно у церкві зветься?), на яку можна забратися і подивитися на панораму міста. Але панорамою, чесно кажучи, це важко назвати. Адже відкривається лише отакий пейзаж, як на фото нижче. Сам оглядовий майданчик – дуже маленький і не зручний. Як на мене, взагалі не вартує тих сил, які витрачаєш на сходинки, допоки піднімаєшся вгору. Навіть я, людина, яка вміє-любить-практикує ходити сходами, зупинялася на перепочинок на півдорозі. Тому краще б цей час я радила витратити на відвідання меси. Там є екрани, на яких пишуться слова пісень, що їх співає ксьондз – можна зійти за своїх, підспівуючи йому 😉

Вид на місто із башти костьолу
Так виглядає підйом всередині

Польща – країна надзвичайно релігійна. Коли ми зустрічалися із Лехом Валенсою (перший президент Польщі, який влаштував революцію проти соціалістичної системи), то на запитання, що на його думку найбільше допомогло у 89 році побороти тоталітарну систему у його країні, він, без роздумів відповів, що це була релігія. Подібно до українців зараз, поляки постійно сварилися між собою через різні дрібниці. Однак, католицизм і приїзд Папи Іоана Павла Другого (який був поляком) нагадав що у них є спільного і до чого вони мають прагнути. Це, на його думку, і зіграло ключову роль у боротьбі із режимом.

Темою релігії у Польщі просякнуто абсолютно все. І навіть у сучасному мистецтві є маса картин, в основу яких покладено біблійні мотиви.

Такі картини висять на стінах Гданського університету

А ще є вуличне мистецтво 🙂 Дуже нагадує українську творчість. Що не перехід – якесь помальоване і змите часом графіті чи мурал. Тому не пропускайте ніяких двориків, переходів чи інших темних закутків. Можливо, саме там на вас чекає новий витвір мистецтва.

Якщо ж вийти за межі історичного центру, то стає абсолютно зрозумілим: Гданськ місто надзвичайно сучасне (в плані архітектури) та доволі індустріальне. Тут багато простих ліній, заліза, офісних центрів із вікнами “в підлогу”, через що складається враження, ніби навколо маса дзеркальних споруд. Воно дуже розлоге і доволі низьке. Це, мабуть, єдине, що мені в ньому дійсно сподобалося. Я не люблю міста-хмарочоси.

І у всій цій індустріальності, найкрутішим, що ви можете зробити, коли прибудете в це місто – піти у Центр Солідарності. Це своєрідний музей, який присвячений подіям польської “революції” 30-річної давності. Як виявилося, вона почалася саме звідси. Не зі столичної Варшави, а із цього дивного міста на березі Балтійського моря. Усе, що показано у експозиції – просто неможливо описати словами. І я дуже заздрю, що у поляків таке є. Адже вся цінність Центру, як на мене, у тому, що він передає стан, емоції, які охопили народ тоді. Адже з роками почуття стираються. От зараз, хіба ви можете на повну відчути те, що відчували років десять тому? А три? На Майдані взимку 2013-14? Особисто я – ні. А коли я потрапила у цей Центр – я знов згадала ці відчутя, переживання. Я дивилася на фото, відео поляків, яким зараз уже за 50, а сама бачила обличчя моїх друзів та знайомих. Я ніби перенеслася і це дуже крутий ефект, я думаю, так само він працює і для жителів Польщі. Дуже-дуже шкода, що ми такого не маємо.

Мій найулюбленіший експонат: надпис solidarność (назва руху і потім партії Леха Валенси) із тисяч листівок, які вішають гості Центру

Вид із даху Центру. Не всі туди доходять, але знайте, що таке там є 😉

А такий вид відкривається на підльоті до Триміста. Звісно, якщо вам пощастить із погодою і все не буде затягнуто хмарами та туманом 🙂

А які у вас враження від Гданська, Гдині чи Сопота? Яке місто вам сподобалося найбільше? Що б ви обов’язково порадили зробити у цих містах наступного разу? Можливо, є якесь дуже смачне кафе? Бо у Польщі я жодного разу смачно не наїлася – дуже специфічна кухня 🙂 Ну, і звісно, підписуйтесь на мої оновлення у Facebook та Instagram, або залишайте свою пошту для розсилки-натхнення на головній сторінці. Побачимось 😉