Чи варто грати у “Ігри, в які грають люди”?

Так склалося, що я не читаю книги російською мовою. Точніше як, я читаю лише ті російськомовні твори, які власне від початку написані цією мовою. У всіх інших випадках я чекаю перекладу українською. Дуже вже мені хочеться підтримувати своє, рідне.

Так сталося і з цією книгою. Її перекладу довелось чекати довгих 20 років. І хоча з мого боку це чекання було досить таки пасивним. Адже ж не могла п’ятирічна дитина знати, що десь, у далекій країні, що зветься Америка, видають, можливо, одну із найкращих книжок про поведінкові моделі людей. Games Play People: The basic Handbook of Transactional Analisys (саме таку довгу і складну назву має оригінальне видання) надрукована українською у 2016 році видавництвом “Клуб сімейного дозвілля”.

Щоб не злякати нашого читача, українською залишили лише першу частину назви “Ігри, у які грають люди”. Це геніально і просто. Не дуже закручено, в міру ємко, інтригуюче і, навіть, трошки жовтушно. Чомусь мені віддає якимись романами про нещасливу любов та інші життєві драми. Але, можливо, це лише у мене такі асоціації. Та все ж, це саме так, як любить сучасний читач, якому пропонується просто океан книжок і треба щось вибрати для себе.

games-people-play

Книга ця – це на 100% наукова доповідь. І навіть більше – методичка з маніпулювання людьми. Те, про що говорилося в оригінальній назві – транзакційний аналіз. При чому зроблений ще у 50-их роках 20 століття. Якщо знати про це, ще до того як купити книгу, то можна засумніватися “а чи актуальний цей аналіз зараз, через 70 років?” (Ого! Скільки часу минуло уже!!!)

Так, світ стрімко змінюється, рольові моделі у соціумі теж радикально трансформуються. Роль жінки у суспільстві зазнала кардинальних змін, уже забулися втрати Другої світової війни, відбувся розпад однієї із найбільших імперій – СРСР, а на кожному кроці нас тепер вичікують терористи та різні радикали.

Однак, про це ви не задумуєтесь, коли починаєте читати цю книгу. Адже добру її половину автор описує саму теорію і як слід розуміти рольові моделі людей.

Звичайно, Ерік Берн, як мені здається, намагався максимально просто розповісти звідки ростуть ноги у транзакційного аналізу, як відрізнити психологічні “розваги” від психологічних “ігор” та тому подібне. Для цього він наводить масу прикладів, які “у останній частині книги будуть розглядатися більш докладно”. Але час від часу це на стільки втомлює, що ти хочеш закрити книгу і назавжди відкласти олівець, яким підкреслюєш ніби-то важливі частини. “Ніби-то” – тому що коли після берешся їх перечитувати, то постійно ставиш собі одне і те ж питання “що це в біса таке? Що означає ця конкретно фраза, вирвана із контексту?”

І якщо ви не любили читати наукову літературу в школі чи університеті, то я вам одразу раджу – навіть не намагайтеся читати цю книгу, витратіть свій час на щось більш “науково-популярне”, що, можливо, не менш добре пояснить природу людських стосунків. Для тих, кого не лякає складна термінологія, постійне занурення у якісь складні внутрішні процеси людської психіки – трошки детальніше розповім що ж ви дізнаєтесь із книги.

Велику частину сторінок витрачено на те, щоб роз’яснити таке поняття як Я-стани. Їх існує три різновиди: Я-Дитина, Я-Батько і Я-Дорослий. Варто зазначити, що жодним чином не варто ці Я-стани асоціювати із фрейдівськими я-сутностями. Це абсолютно нетотожні поняття і взагалі не перетинаються між собою.

Не дивлячись на назви я-станів, у цій системі нема поняття “незріла людина”. Усі три стани можуть гармонійно вживатися в одній людині. Так Я-дитина відповідає за інтуїцію, творчість, насолоду, спонтанність. Я-дорослий потрібен для виживання: аналізує події і дані, обчислює імовірності. Я-Батько має дві головні функції: ефективно діє як батько фактичних дітей (що дозволяє виживати усій людській расі), а також відповідає за автоматичні функції, що дозволяють людині зберігати велику кількість енергії, не витрачаючи її на процеси, якими займаються перші два стани. Але час від часу один із них бере гору над іншими. І тоді можна сказати, що зіграв той чи інший Я-стан.

Цікавою є теорія “погладжування”, описана у книзі. Так автор стверджує, що всі люди прагнуть від соціуму бути “погладженими”. Це поняття можна сприймати як у прямому, так і в переносному сенсі. Але загалом “погладжування” – це своєрідний акт похвали, високої оцінки, який стимулює людину жити-поживати і добра наживати 🙂 Без такого самоствердження людина починає впадати у депресії, бути незадоволеною життям та робити всякі “бяки”. Зокрема, маніпулювати іншими людьми, намагаючись за будь-яку ціну отримати “погладжування”.

Цікаво, що у деяких прикладах, наведених у цій книзі, я впізнала і себе. Тому впевнена, що і кожен з вас знайде щось цікаве про себе. Але, якщо ви бодай трохи цікавилися колись психологією, то я думаю, що самі себе і свої психологічні трюки ви знаєте на багато краще. І тому, знову ж таки, не варто витрачати свій часі цю книгу, якщо ви не маєте якоїсь професійної зацікавленості у цій теорії.

До речі, про професії, яким буде цікаво і, мабуть, потрібно ознайомитись (бодай поверхово) із цим дослідженням. Мені здається, що цікавим воно буде для психологів, психотерапевтів, ейчарів, вчителів. Ну і всіх інших, хто безпосередньо контактує із великою кількістю незнайомих людей.

Загалом же, гра – це ряд прихованих транзакцій, які виконуються для того, аби досягнути наперед запрограмованого рішення. Ну, на приклад, ви хочете, щоб вам хлопець чи дівчина, чи батьки (не важливо) зробили подарунок. Ви ж не скажете напряму “ей, любий (а), а подаруй мені цей годинник!”. Ви, скоріше за все, продумаєте цілий “спектакль”, максимально вірогідною кінцівкою якого стане покупка омріяного годинника.

games-people-p

Так от, якщо ви все ж не закриєте книгу на першій половині, то майже усю другу половину ви будете читати про типові ігри, в які грають люди. І там уже на конкретних ситуаціях буде пояснюватись (але теж науковою мовою) як саме вами маніпулюють, або в чому міститься ваша маніпуляція стосовно інших.

А у самому кінці, для найбільш стійких та відданих читачів автор залишає кілька секретів про те, як не ставати жертвами ігор інших людей. Адже від самого народження несвідомо наші батьки нас виховують, навчаючи виконувати різні ролі у різних сценах. Як стати автономними від інших? Автор стверджує, що для цього треба набути лише три здібності: усвідомлення, спонтанність та близькість. А ви готові бути незалежними?