Кам’янець-Подільський. Найкращі споти для фотографій та смачного обіду

Українцям дуже пощастило мати доволі багато вихідних. Особливо на початку травня. І гріх не використовувати наповну цю прекрасну пору, коли починається перше справжнє тепло, сади у самому розпалі свого цвітіння, пташки співають на повне горло, для подорожей. Тому ми з друзями вирішили, що непогано було б поїхати у Кам’янець-Подільський. Чесно кажучи, у самому місті більше двох днів робити нічого. Але навіть ці два дні можуть стати дуже насиченими. Як вижати по максимуму із Кам’янця – читайте далі.

Перш за все, варто розказати про дорогу до Кам’янця. Добиратися сюди дуже незручно. Наприклад, із Києва їде потяг “Подільський експрес”. Виїжджає він близько 5 вечора, прибуває на початку першої ночі. Увесь цей час ви сидячи куняєте у напівсплячому вагоні. Проте повноцінно заснути ви так і не зможете. Поряд із вами обов’язково або сидітиме якась компанія із молодих людей, які постійно бубнітимуть, або вже доволі пошарпана спинка вашого сидіння не буде опускатися (чи навпаки підніматися), або… У цьому експресі, якщо чесно, є дуже багато всього, що зробить вашу поїздку максимально некомфортною. Тому, якщо є можливість – виберіть інший варіант.

Я саме так і зробила. Напередодні я їздила до друга у Львів. І тому добиратися мені довелося звідти. На жаль, прямих потягів на цей маршрут не передбачено, а автобус обіцяв шлях тривалістю 8 годин (це як зі Львова до Варшави 🙂 ). Тому у мене був варіант потягом дістатися до Чернівців або до Хмельницького, а уже на місці думати як дістатися до самого Кам’янця. Вийшло так, що до Чернівців квитків не було. Тому я взяла плацкартний до Хмельницького. Але, оскільки напередодні гуляла аж до ранку, то щойно я сіла у потяг – вирубилась. І проспала усі 5 годин, допоки мене не розбудив провідник із тим, що мені скоро пора виходити. Тобто я не продумала чим я їхатиму далі. По ідеї я мала добиратися автобусом. Але коли почала шукати у телефоні рейси – їх не виявилось…))) І зовсім випадково я натрапила на якийсь потяг… Ним виявився “Подільський експрес”! На нього я і взяла квиток. Тобто мені пощастило в ньому їхати лише 2,5 години 🙂

Жили ми у апартаментах в самому центрі старого міста на вулиці Зарванській. Взагалі, історичний центр на стільки малий, що будь-де у ньому – це центр. Якщо, звісно, це не приватний будинок у каньйоні. Таке житло я б вам не радила винаймати, адже пішки дуже незручно добиратся, а таксі може і не доїхати, бо там такі хащі зустрічаються… Ну, як у якомусь селі. Навіть кози випасаються! Краще вже тоді знімати житло у новому місті. Там не так автентично, але є де пройтись, багато магазинів, кафешок та інших благ цивілізації.

Десь у “новому” місті 🙂

Так от, говорячи про блага цивілізації, то у Кам’янець (як і у більшість подібних містечок) варто їхати за великими порціями смачнющої їжі за дуже низькою ціною. Тут реально знайти хороші заклади, де в два рази дешевше, ніж у середньостатистичній кафешці столиці. Проте і обслуговування добряче відрізняється від столичного. Часто вам можуть забути сказати, що чогось із вашого замовлення наразі нема. Або говорять про відсутність напоїв уже після того, як ви зробили замовлення на їжу (особливо це смішно, коли замовляє велика компанія, яка півгодини вибирала, ще півгодини диктувала, а потім – бац і нема, наприклад, узвару/пива/соку). Тому не соромтеся перепитувати, коли вам чогось довго не несуть 😉

Але все ж, мені здалося, що Кам’янець та його околиці – це місце для пікніків. Скільки тут полів, пагорбів, парків, де можна прийти зі своєю їжею, пледом і просто насолоджуватися чистим повітрям і нереальними краєвидами. На жаль, я до поїздки не знала про таку можливість, тому не приготувалася. Але коли наступного разу поїду, то обов’язково щодня вибиратимусь їсти на природі.

Ще у наступну свою поїздку я планую піднятися на повітряній кулі! Не дивлячись на те, що під час моєї подорожі була доволі сонячна і тепла погода – було вітряно. А тому запуски повітряних куль відмінили. Політати над містом – моя велика мрія після того, як колись побачила таке у Вільнюсі. Там прямо посеред міста з берега річки запускають їх. На жаль, у Києві (в самому місті) такого нема, тому доведеться їхати в Кам’янець-Подільський.

Перебуваючи у Кам’янці дуже важливо багато ходити. Так, це складно, оскільки постійно доведеться підніматися-спускатися. Ви пройдете тисячи сходинок, але, повірте, воно того варте. Зокрема, я дуже раджу знайти сходи Фаренгольца. Після того як ви по ним спуститесь – перед вами постане напівзруйнована міні-фортеця. У ній можна полазити і зробити багато красивих світлин. Оскільки вона нагадує замок із казок. А ще туди добирається мало людей, що теж є безумовним плюсом.

На жаль, погулявши біля цієї фортеці вам доведеться знову підніматися вгору. Навіть не намагайтеся низом потрапити до “замку” – ми все обійшли, усюди глухий кут. Тому не гайте часу, а поспішайте до іншої цікавої місцини – Руської брами. Щоб до неї потрапити вам доведеться пройти повз ще одне цікаве місце – казарми. На жаль, вони зачинені і охороняють їх злі пси (бачила на власні очі, коли хотіла залізти 😉 ). Мабуть, через те, що стан їх реально аварійний. Але коли обходити їх низом, то вид на них дуже крутий. Теж, наче вежа від казкового замку! Багато каміння, з нього звисають ліани…

Так от, біля Руської брами ви теж не зустрінете людей, і зможете зробити багато цікавих світлин, полазити по брамі. Мої знайомі розповідали, що на цьому місці знімався фільм “Три мушкетери”, але я не дивилася його, тому не буду стверджувати.

Якщо пройти повз браму та вийти у двері, що зображені на фото вище, то ви опинитесь майже у лісі. Висока трава, густі дерева, багато комах, а нам навіть зустрілася змія! Але не лякайтеся, а пробирайтеся хащами по вузькій стежечці, яка там подекуди видніється і вже за пару хвилин ви опинитеся на галявині біля річки. Туди можна заїхати і машиною з іншого боку, але так не цікаво 😉 Та й через доступність цього місця тут уже багато людей гуляє.

Але чому я раджу все одно сюди прийти? Бо тут через річку є невеличкий підвісний міст! Коли ти стоїш скраю для фотографії, то здається, що його пройти дуже легко. Але коли ти вже посередині річки, то стає дууууже страшно! І ти не знаєш в яку сторону бігти. Міст дуже хитається. подекуди дерев’яні кладки просідають, але як атракціон – це прикольно.

На іншому боці річки стоїть стара дерев’яна церква. В середину ми не заходили, адже я не фанат. Але якщо ви любите таке, то в старому місті є кілька симпатичних католицьких храмів. Вони знаходяться по різін сторони від Ратуші. І я дуже раджу сходити у Кафедральний костел Петра і Павла. Там дофігіща народу, але і територія красива, і в середині нічого він.

Там же, навпроти входу у костел є невеличкий фонтан. Я не знаю чи погодитеся ви зі мною, але цей закуток мені шалено нагадує Італію, в якій я провела минулі травневі свята. І взагалі у Кам’янці дуже багато закутків, що схожі на архітектуру цієї країни.

Коли ви приїжджаєте у Кам’янець, то гріх не відвідати головну принаду – Кам’янець-Подільську фортецю, яку ще називають замком. До речі, хтось знає у чому різниця між поняттями “замок” і “фортеця”? Для себе я сформулювала таке пояснення: головна функція фортеці – оберігати (не лише постояльців, але і людей, які живуть і господарюють зовні), головна функція замку – давати дах над головою королю/царю чи іншому голові країни. Замок може виконувати функцію фортеці. Якось так 🙂

Але я не раджу йти у Кам’янецьку фортецю вдень. Краще прийдіть сюди вночі. Вона дуже круто підсвічується і взагалі нікого нема. Можна забртися на пагорби, що знаходяться позаду, і подивитися на зоряне небо під келих вина. Адже у “прийомні” години у замку просто кілометрові черги за квитками і товкучка на вході.

До речі, розкрию секрет як купити білет у замок без черги. У Кам’янці діє система “єдиний квиток”. У цей квиток включено відвідування 5 різних музеїв, включно із фортецею. Коштує він зараз всього 40 грн. (окремо лише фортеця – 30 грн.) і купити його можна у туристичний поінтах чи в музеях, які “підключені” до цієї системи. Дуже раджу. Адже за цим квитком також можна відвідати мій улюблений музей Кам’янця – археологічний. Там є симпатичний внутрішній дворик, наповнений давніми фалічними символами та симпатичними стінами для фотографування.

У інших музеях мені не сподобалося. Дуже вже незрозумілим для мене є, чому не пускають на ратушу. Так завжди було, цікаво? Мені здається, що екскурсії на ратушу – найбільш прибуткові для міста в якому вона є…

Якщо ви вже вивчили напам’ять стару частину Кам’янця, то настав час відправлятися у екскурсії за межі міста. Існують три основні напрями – Хотин, Бакота, Кривче. Я була лише на першій. У місті є безліч різних турфірм, які з радістю повезуть вас туди. І я реально дуже раджу поїхати. Усе що ви могли побачити у Кам’янецькій фортеці (але не пішли туди через море людей), ви можете подивитися у Хотинській фортеці! Тут на багато менше людей, на багато більше простору і красивих місць для фотографій 😉

Також всередині фортеці є музей із картинами. Попадаються вельми симпатичні екземпляри.

Ну, і як ви бачите, навколо фортеці дуже багато полів. Чому б не взяти із собою покривало, щось смачненьке і не перекусити на фоні таких краєвидів? Але для цього доведеться їхати без екскурсії. У них “клієнти” поставлені на такий потік, що вас увесь час будуть підганяти! Але цією красою просто неможливо насолодитися! А особливо, якщо тобі виділяють на це годину часу.

. . . 

І от, наприклад, ви вже відвідали усі екскурсії, сходили в усі “таємні” споти, а у вас ще лишається час на дослідження Кам’янця. Тоді пора виходити за рамки старого міста 😉 І найкраще це зробити на велосипеді! У новому місті є прокат велосипедів. Ми брали за 200 грн на день. Де ми тільки не їздили! Спочатку вирішили поїхати до хреста, який видніється за Кам’янецькою фортецею. Вирішили не робити коло через село і спуститися стежиною, яка іде одразу за замком. Не повторюйте цієї помилки 😉 Це пішохідна стежка, перевірено на власному досвіді спускання вєльчика в руках і тікання із ним від кіз, що випасалися на пагорбі.

Але дістатися до хреста я дуже раджу! Там відкривається дуже незвичний ракурс замку.

Після того можна зганяти у Ботанічний сад. Він не такий великий, як київський, але тим не менше, в ньому багато різних красивих дерев. І навесні він увесь так пахне, що можна зомліти. А ще всередині є озеро, біля якого теж можна влаштувати пікнік.

Хочу одразу попередити, якщо ви все ж візьмете велосипеди, готуйтеся до важких фізичних навантажень. Кам’янець-Подільський – це суцільні пагорби. На деякі із них я не завжди могла навіть виїхати. Тому брала велосипед в руки і йшла пішки. Зважайте на це.

Також ви можете заїхати у парк із лебедями. Це одразу на в’їзді в старе місто, праворуч.

Якщо і після цього вам все ще мало, то ви можете піти зовсім по трешу. Наприклад, скупитися у продавця старовинних документів, що розкладає свої папірці біля ринку в центрі.

Або постріляти із лука. (Ще один секрет, якщо ви прийдете рано, допоки ще нема багато клієнтів, то вам за 20 гривень дадуть постріляти незліченну кількість разів)

Або ви можете спробувати скелелазіння.

А ще в хорошу погоду можна спуститися через ущелену на тросі.

Тобто занять тут вистачає на будь-якій смак. Головне, щоб були сили та гроші.

До речі, про сили. Їх ви будете брати із дуже смачної їжі, про яку я вже говорила на початку. Далі я трошки розповім про ті місця, в які я встигла сходити і що мені там сподобалось, чи навпаки, не дуже.

Кав’ярня на Зарванській. 

Не дарма у кав’ярні найвищі оцінки на різних сайтах із відгуками. Тут дійсно найкраща кава у місті. Проте десерти я б такими не назвала. Перший раз я взяла собі желе – воно виявилося із дивним присмаком сухого молока. І було таке враження, що зовсім не свіже. Наступного разу був десерт із фруктами. Цього разу віддавало дуже жирним домашнім молоком. Якщо ви хоч раз пили домашня необроблене молоко – ви знаєте про що я. Так от, я ненавиджу запах такого молока і смак. І це просто була жесть. Пізніше, вже не я замовляа, але спробувала, Тірамісу. Цей десерт виявився реально смачним і я б могла його порадити.

Хачапурня (теж на Зарванській 😉 )

Хачапурня без хачапурі 🙂 На жаль, протягом всіх днів, що ми заходили до них, то хачапурі не було. Але були чебуреки. Які, до слова, були не дуже. Я собі не купувала, але пробувала. Вони були надто жирними і таке враження, що варилися в маслі. Один чебурек – розміром із три долоні. А от плов виявився дуже смачним, якщо не зважати, що м’ясо в ньому було із величезною кількістю сала. Економлять на гостях, що поробиш.

Арт-кафе “Ратуша”

Дуже круте розташування – у самому центрі міста. А от їжа – як пощастить. Усі порції дуже маленькі, а готуються довго. Найкраще у них вийшло приготувати – картоплю 🙂 “Тарілка”, яку вони пропунують буде в основному овочева, хоча на картинці так багато м’яса намальовано! Загалом – я б не радила це місце.

Кафе Ачма

Особисто я там не їла, але друзі, які їздили зі мною, обідали там і сказали, що все дуже смачно, але дууууже довго готують. Ну прямо нереально. Обід можна чекати годину. Особливо, якщо ви прийшли, а перед вами хтось іще замовив собі страви. Спочатку обслугують їх, а лише потім почнуть готувати вам. Там дуже маленька кухня.

Під брамою

Найсмачніший заклад з усіх в якому ми були. Була проблема, що половини позицій із меню не було, але то таке. Шашлик, який просто тане в роті усе це скрасив. Готують трохи задовго, але порції хороші. Ми навіть два дні поспіль тут їли – так сподобалося!

Ніка

Миле місто. Офіціанти трохи на втику. Можуть півгодини не підходити, коли ти щойно прийдеш, а потім ще годину не нести чек. Тут, я і у більшості закладів, немаленькі порції. Особисто мені дуже сподобалися млинці із бананом. А от кава була так собі.

Ще ми кілька разів обідали поза старим містом. Але не думаю, що тим місцям варто приділяти увагу. Навряд хтось із немісцевих там їсть 😉

А що б ви могли додати до моєї розповіді про Кам’янець? Можливо ви знаєте якісь іще цікаві місця до яких я не добралася?

Якщо вам сподобався матеріал, то не забувайте ділитися ним із друзями у соцмережах. Також буду рада відповісти на ваші запитання у коментарях. Щоб першими дізнаватися про нові записи – підписуйтесь на оновлення на головній сторінці 😉