Італія: коли серце прагне сонця

Коли я запитала свою подругу, яка уже кілька років живе у Італії, що я маю знати про цю країну, збираючись у подорож, вона відповіла: “Ти маєш знати всього три слова “Піца”, “Паста”, “Баста”. А все інше відбудеться саме собою!”

І мені дійсно майже не знадобилося слів, аби порозумітися із цими людьми. Адже відкритості та бажання поговорити у італійців не віднімати. Тому це буде розповідь про Італію, про італійців, про море сонця і хороших спогадів.

DSC_1044Без назви-1Мабуть, усі мої друзі знають, як я вважаю, що мала народитися десь на півдні. Поближче до шуму моря. До вічного літа, чи, бодай, весни. Через це за будь-якої можливості я стараюся рвонути у тепло і знаходитися там стільки,
скільки доволяють час і фінанси.
Цього разу ми із моїм хлопцем вибрали поїхати в Італію. Кого тільки не манила до себе ця країна із величною історією: містами-музеями і культурними спадщинами?! А кого не заворожували фільми, зняті у Римі чи у Флоренції? Хто не хотів би побачити місце, де Ромео зустрічався із Джульєтою? А може когось не захоплює темпераментність самих італійців? Якщо це все не про вас, то я стовідсотково попаду в точку, сказавши, що не існує людини, яка не любить пасту чи піцу!
Ох! Скільки штампів, упереджень та додумок існує про цю країну!
І щоб усе перевірити на власному досвіді ми і відправились досліджувати Італію.

Маршрут

Нашою головною ціллю були, мабуть, найвідоміші міста Італії – Мілан, Верона, Венеція, Флоренція та Рим. Усі їх можна об’їхати за тиждень. Однак ми витратили на це цілих дванадцять днів! Для того, щоб краще проникнутися духом та, можливо, трошки відчути себе італійцями.

Без назви-1

Апогеєм всього стало те, що на другий день нашої подорожі по Італії ми забули мій рюкзак десь у поїзді і  так він до мене і не повернувся. Здебільшого через те, що сталося це у п’ятницю після обіду і у поліції нам просто розвели руками, типу: “До понеділка нічого зробити не зможемо – самі розумієте, вже вихідні”. У понеділок у них теж чомусь був вихідний, а у вівторок був всеіталійський страйк трудящих (теж вихідний). Тому бодай якусь інформацію, а точніше про її відсутність ми змогли дізнатися майже через тиждень після втрати речей. Проте, оскільки ніхто нічого не робив, то і знайти мій рюкзак ніхто не міг. Така подія призвела до екстра-витрат. Адже мені тепер довелось трохи поновити гардероб і в подальшому ще треба багато чого докупити. До речі, витрати пов’язані із втратою рюкзака я не враховувала у загальний бюджет подорожі.

Люди

Серед стереотипів, які існують про італійців – це те, що вони досить емоційні, а коли говорять – яскраво жестикулюють. За всю поїздку я зустріла таких людей від сили 5! Здебільшого всі люди тут спокійні, розмірені. Чого тільки варта витримка автомобілістів, які спокійно можуть стояти по кілька хвилин, пропускаючи пішоходів, велосипедистів, потім ще пішоходів, і ще велосипедистів. І це навіть не на пішохідному переході! У нас би точно уже сто разів сигналили, їхали і ще б у вікно кричали на тебе.

А ще люди дуже дружелюбні. І хоча багато хто не знає англійської, особливо, старше покоління, вони все одно намагаються тобі щось говорити і пояснювати. Ти їм кажеш: “Не розумію італійської”, а вони тобі у відповідь : “Так-так!…” і ще хвилин п’ять щось показують і розказують.

Транспорт

Між містами щопівгодини курсують поїзди. Якщо нема прямих у місце вашого слідування, то система без проблем знайде вам найоптимальніший шлях із пересадкою. Ціни на потяги дуже різні. Ми їздили найдешевшими, і жодного разу не пошкодували (окрім як, коли забули рюкзак). У дешевших більше місця, менше людей, коштують в 3 рази менше. Єдиний мінус – інколи трапляються якісь стрьомні фрікі, але то таке.

Щодо громадського транспорту у містах, то він у Італії якісний і не дуже дорогий. Якщо плануєте їздити багато, то, як і усюди у Європі, краще купити квиток на 24 години (на 72 години, на тиждень, чи скільки ви лишатиметесь). На всі види транспорту існує єдиний квиток.

Однак, я впевнена, найбільше задоволення принесе катання по місту на велосипедах. Так, будучи три дні у Флоренції, ми просто не злазили із них! Спочатку дуже страшно було, але за пару годин ти уже нічим не відрізняєшся від місцевих, які ганяють на своїх двоколесих неначе шалені як по тротуарам, так і по проїжджій частині.

Їжа

Звісно, найвідоміші страви Італії – піца та паста. Першу я їла щодня, а другу пару разів куштувала, відриваючи шматок у свого хлопця. І хоча, я думала, що де-де, а в Італії ці страви зіпсувати неможливо, але навіть там готують не завжди смачно. Зазначу, що ми завжди намагалися їсти у місцевих кафе, а не в ресторанах. Такі заклади працюють у певні години: вдень, приблизно з 11 до 14 і увечері, приблизно з 19 до 23. У цей час італійці традиційно виходять поїсти. І місць у піцеріях катма. Тому важливо, або забронювати столик заздалегідь, або прийти трошки раніше, поки ще не набігло люду.

Якщо ж ви хочете поїсти в інший час, то дорога або у ресторан для туристів, або у місце із індійською чи китайською їжею. Подібних закладів там багато і працюють вони з раннього рання до пізньої ночі. Ще й дешево!

У Мілані нам пощастило натрапити на таку штуку як Giro Pizza – це акція, коли ти платиш якусь певну суму, але далі сидиш скільки хочеш і їси та п’єш скільки влізе. Піцу приносять і приносять! Так на 18 євро ми спробували з десяток сортів піци (від солодкої до дуже гострої, від вегетаріанської до надм’ясної).

Із усіх піц, які я перепробувала за час перебування в Італії, моїм фаворитом, безперечно стала 4 сири!

Напої

От що мене найбільше дивувало – італійці не п’ють каву великими чашками, як звикли ми. Зазвичай зранку це маленька, буквально на три ковтки, склянка із капучіно. А увечері один ковток еспресо. І все. Спочатку я взагалі не напивалася. Я брала по кілька чашок кави. І тут головне не замовити собі “лате”. Бо “лате” італійською – це молоко. Звичайне молоко. А те, що ми називаємо “лате”, частіше за все у них має назву кава-макіато, або просто кава з молоком. Я брала собі капучіно. Воно досить прикольне у них. І що найцікавіше, навіть у макдональдсі нема вибору чашки “маленька-середня-велика”. Еспресо наливають у зовсім малу, усе інше у таку, як на фото. І от приїжджаю я така додому, беру велику чашку нашого лате… і не можу випити! За два тижні звикла напиватися цими маленькими порціями!

Щодо алкоголю, то тут люблять випити апероль шпріц, вино, або… пиво! Пиво у них якесь ну дуже вже ніби розбавлене. И вино “домашнє” біле майже завжди дуже сачне. Апероль брала один раз і якось не зайшов. Та я його не дуже вже і люблю.

Висновок

Найважливіше в Італії – це її деталі. Лише проходячи пішки багато кілометрів, звертаючи із туристичних маршрутів можна натрапити на нереально красиві пусті храми, пройтися сонячною безлюдною вулицею, посмакувати полуницею із місцевого базарчику і стати трішки італійцем лише за 2 тижні.