Львів, який так і не став моїм. Топ хороших (і не дуже) місць

У 2008 році, щойно вступивши в університет, я зрозуміла, що щось тут не те. Чомусь постійно я себе почувала дуже чужою у Києві. Мені здавалося, що я щось роблю не так і мені тут не місце. При чому це відчуття зі мною було років до 23. Можливо, зараз воно також є, але, скоріш за все, я просто не даю йому превалювати над розумом: у Києві всі мої друзі і родичі, у Києві більше можливостей для роботи, у Києві різноманітніше культурне життя. Про останнє, можливо, хтось зі мною буде сперечатися… Та все ж, я залишуся з думкою, що Київ – більш насичене місто.

Так от, на другому курсі я все хотіла кинути і перебратися у Львів. Чомусь мені здавалося, що моє місце саме там. Але все якось закрутилося-завертілося і я лишилася у Києві. Про це можна шкодувати, можна сприймати як те, що сталося, тим не менше, зараз приїжджати у Львів у ролі туриста мені дуже і дуже подобається. Можливо, якби я все ж перебралася туди, то сьогодні я б уже не змогла дивуватися і захоплюватися тими речами, про які писатиму далі. Тож хоча Львів так і не став моїм містом, все одно є дещо, що варто спробувати, приїхавши сюди.

Перш за все, Львовом треба багато ходити. Ну дякую, кеп, можете сказати ви мені. Але Львів – це дійсно одне із небагатьох міст України, в якому можна знайти щось цікаве блукаючи вулицями та вуличками, заходячи у під’їзди, які через неуважність не закрили жителі, або завертаючи у дворики, де по-домашньому розвішана білизна. Раніше таким містом для мене була Одеса, але за останні кілька років вона відчутно розхиталася і почала занепадати. На жаль. Так от, саме у Львові, заблукавши, можна натрапити на цікавий музей, або якусь маловідому, але тим не менш дуже смачну, а головне недорогу кафешку. Саме так я і знайшла Будинок вчених. Я просто виходила з одного із провулків і помітила через дорогу будівлю, яка добре вирізняється з-поміж інших, підійшла і вуаля! Одне із моїх відкриттів цієї поїздки 🙂

Куди піти

Так от, дивлюсь я на цю будівлю Будинку Вчених і думаю “треба піти у внутрішній дворик – так точно знайду щось цікаве”. Цікаве – не цікаве, а охоронця я одразу знайшла. Чи то у нього камера десь там, чи то він постійно стоїть у дверях і дивиться хто ж заходить у арку, але щойно я зробила пару кроків всередину, як він вибіг і такий: “Хочете подивитися? Проходьте-проходьте!”. Я встигла помітити, що вхід коштує 15 гривень, але він так запрошував, так мені все показував куди проходити, де ноги обтрусити, що на мить мені здалось, ніби він такий радий мене бачити і взагалі безкоштовно хоче туди завести. Та коли я побачила, що там жодної людини всередині нема, то мені навіть трохи страшно стало 😀 я задумалась, а що це за чувак взагалі і куди він мене веде? Може це зовсім не охоронець? Втім, за мить, щойно я трохи освоїлась і було зрозуміло, що мені цікаво подивитися більше, мені заявили, що з мене 15 гривень і 15 хвилин на огляд двох поверхів. Нічого особистого – just business.

І от, ходжу я сама по такому темному, холодному приміщенні, навколо море дзеркал, і відчуваю себе так, ніби я залишилася на ніч у будинку з привидами. Чесно, якби ніхто не зайшов хвилин через 10 у приміщення, я б там посивіла, мабуть. Але загалом, Будинок вчених – дуже незвичайне місце і не схоже на жоден інший інтер’єр в історичних будівлях. А все тому що це колишнє казино, і, якщо уявити, що колись тут було повно веселощів, то мені дуже і дуже б хотілося подивитися як це власне відбувалося тоді. Може відновити? Хоча б як атракціон 🙂

Ще цікавим місцем, куди можна сходити у Львові є Львівська опера. На жаль, в середині я не була, але кажуть, що вона одна із найкрасивіших в Україні. Навіть зовні вона виглядає дуже і дуже пишно, тож, наступного разу я обов’язково піду на якусь виставу!

А ще одним незвичайним, але особливим місцем для мене є Палац Потоцьких. Він знаходиться трошки віддаль від основного центру, але коли входиш на його територію, то здається, ніби ти опинився десь за містом. Шкода, що на території нема лавок, де можна посидіти. Мені здається, це було б чудовим доповненням до цієї доволі рекреаційної зони центру Львова. Для мене – це місце сили у Львові. А тому фоток його я не робила 😉

Де поїсти (і де НЕ їсти)

От що мене дійсно дивує, це чому Львів вважається гастрономічною столицею України? Так, тут багато цікавих закладів, але у більшості із них просто жахлива кухня. Вона якась чи то надто експериментальна, чи то надто традиційно галицька, але мені дуже складно знайти місце де смачно готують, а де хороший сервіс – ще складніше, якщо чесно.

Мабуть, перше, що я б зробила, якби відкривала свій ресторан у Львові, то це розклад роботи – з 8 чи навіть з 7 ранку і там би подавали нормальний сніданок. Якщо ви приїжджаєте на ранковому потязі, то готуйтеся до того, що аби поїсти у більш-менш нормальному закладі вам доведеться чекати приблизно до 10 години. Кав’ярні відкриваються о 8-9. І от, у пошуках сніданку ми натрапили у інтернеті на ресторан “Валентино”, який дуже радили і відкривався він найраніше за усіх інших. Туди ми і вирішили піти. Мені він не сподобався ще зі входу… На стіні висіло купа нагород, а поряд дошка із “видатними особистостями”, які у різний час відвідували цей заклад. Так от, там на фотках було все в стилі “Філіп Кіркоров і Ко”. Бляха-Муха! Really??? Але оскільки йти було більше нікуди, я вирішила дати шанс, а дарма. Вівсянку мені принесли з другого разу і то через півгодини, а чай у них коштував щось в районі 50 гривень. Коротше кажучи, взагалі жахливе і дороге місце. Краще з’їжте бутер з кавою на вокзалі, ніж ідіть снідати туди.

Другим моїм великим розчаруванням стала Ресторація “Бачевських”. Ми прийшли в перший день – черга була аж на вулицю, вирішили не чекати. На наступний – теж черга. Ну, блін, подумали, мабуть там дуже смачно, раз такий ажіотаж. Вичекали десь півгодини, потрапили всередину. Дуже красиво все оформлено, дуже цікаво продуманий стиль, незвична подача страв. Але на смак це було щось жахливе. Спробувавши проекспериментувати зі стандартними стравами, їх перетворили на щось таке, що не хочеться навіть брати до рота. Хоча лимонади смачні. О, а ще банош мені навіть з другого разу принесли не такий як я замовляла. Тож навіть не знаю чому стільки шуму навколо цієї ресторації.

Де б я дуже рекомендувала поїсти, і де ще не київські ціни, а черг аж на вулицю нема, то це Фляжка Кляйна. Смачно, затишно, недорого.

Кави, звісно, випити у Львівській копальні кави. Там дуже багато місця, як виявилося. Раніше я думала, що все закінчується на сувенірному магазинчику і сусідній кімнаті, але виявилося, що можна спуститися у підземелля (мені там не дуже сподобалось, тому ми пили каву зверху), а потім ще і купити різних сортів свіжозмеленої кави додому.

І, до речі, не забудьте розмутити картку знижки Just Lviv It (туристична картка Львова), а ще краще Локаль (нам сказали, що її видають лише місцевим, але я то знаю, що це не так, просто у мене не було часу цим зайнятися 🙂 ) Обидві вони дають змогу значно економити під час подорожі містом.

Що є, крім центру?

Окрім, як погуляти у центрі міста, я б дуже рекомендувала відвідати ще три місця: піднятися на гору Високий Замок, сходити на Личаківське кладовище, а також проїхатися до Львівського стадіону. Поряд зі стадіоном, до речі, є поле і загони із кіньми, якщо ви любите цих тварин, то ви буде задоволені своєю поїздкою у інший кінець міста 🙂

А як ви зазвичай розважаєтесь у Львові? Де їсте? Знаєте щось прикольне і не дуже розкручене? Навіть, якщо це якийсь малопомітний “підвал” із дуже смачною їжею – напишіть мені 🙂 Що ще дивитися? Куди піти?