Мінськ – монументальний, малолюдний і дорогий. Що встигнути тут за 2 дні?

Якщо після останньої поїздки у Мінськ, попросити мене описати місто одним словом, то це безумовно буде “дорого”. Такі епітети, як “малолюдно”, “монументально” чи “незвично” залишилася у моїх приїздах сюди років 3-4 тому. Хоча вони обов’язково виникнуть у вашій голові, якщо ви тут уперше.

Мінськ зустрів нас прохолодою і пронизливим вітром. Такий вітер тут постійно, адже у місті дуже широкі вулиці та невисокі будівлі. Через це протяги нічим не стримуються і постійно складається враження, ніби ти гуляєш десь близько до північного моря. У мене постійно виникало відчуття подібне до того, що було у польській Гдині, звідки я недавно повернулася.

Я і Каця із Білорусі. З нею я познайомилася у Гдині

У Мінськ ми добиралися потягом. Ми прибули суботнім ранком, на вокзалі туди-сюди снувало досить багато людей. Намагаючись знайти куди нам йти до виходу, вчитувалися у таблички написані білоруською мовою. І хоча білоруська дуже схожа на українську у розмові, все ж, щоб зрозуміти написане, треба піднапрягти мізки, або ж скористатися англійським дубляжем. До того ж, хоч я не схильна сміятися над мовами інших народів, я не могла стримати посмішку прочитавши “МІНСК ВАКЗАЛ”, або “Пуць”, або “Даведковы тэрмінал”. Ці та багато інших написів створюють враження, ніби ти потрапив у якесь задзеркалля.

До речі, якщо ви хочете почути як звучить білоруська мова, вам необхідно скористатися громадським транспортом, або нагуглити якісь пісні у Інтернеті. Впевнена, ви колись, десь читали, що в Білорусі не говорять білоруською – це абсолютна правда. І на вулиці ви нізащо не почуєте як нею спілкуються. Я сама вперше чула цю мову у Литві, де колись давно познайомилася із білоруськими опозиціонерами. Насправді, за останні кілька років, як мені здається зі сторони, державна політика щодо мови починає змінюватися. Російська все ще залишається другою офіційною, однак, наприклад, Лукашенко (президент Білорусі) свої промови робить уже білоруською. З’являються білоруськомовна музика. Молодь по-троху починає спілкуватися цією мовою. Хоча, звісно, білоруська культура все ще сприймається як якась “із підручника”, далека і несучасна. Такий собі комплекс меншовартості, як донедавна був і у нас.  Натомість на державному рівні усюди культивується “вєлікая атєчєственная”, “братскіє народи” (хоча, українців, уже здається, не зачисляють в свою братію 🙂 ) і тому подібні лозунги.

Як і в Україні, просувати ідею сучасної “білоруськості” почала молодь. Не отієї вишиватної, а стильної, модної, і, навіть, не побоюсь цього слова, хіпстерської Білорусі. Майже в центрі міста на вулиці Кастрычніцкай (кастрычнік українською – жовтень 😉 ) ще донедавна стояло кілька заводів, кілька закинутих складських приміщень. І от прийшли місцеві хіпстери і перетворили це нудне індустріальне місце на модний кластер, де і поїсти можна, і потусуватися, і пофотографуватися, і просто добре провести час розглядаючи величезні графіті на стінах. Що цікаво, комунальні служби у Білорусі працюють дуже і дуже злагоджено і якщо будь-де у місті з’являється нелегальне графіті – його за кілька днів знищують (змивають чи зафарбовують), через це графіті, які легальні, дуже симпатичні та цікаві, вони не помальовані зверху якимись бомберами і це дуже класно!

Із будь-яких правил існують виключення 🙂

Якщо ви приїжджаєте у Мінськ ранковим потягом, то вам звісно ж хочеться десь перекусити. Для цього я раджу іти прямо у промзону описану вище. Адже там розташоване дуже прикольне кафе Лаўка. Місце досить популярне: ми прийшли сюди приблизно о 9, а о пів на десяту вже було не проштовхнутися. Я замовила собі лимонад і сендвіч. І те, і те – дуже смачне. Однак, тут і спіткав мене перший шок. Якщо перевести на наші гроші чек, то такий мій набір коштував майже 150 гривень. Вибачте, але, мені здається, навіть у Києві у самому хіпстерському кафе таких цін не знайдеш! Чи це лише у мене таке враження?

Коли я попередні рази була у Білорусі (близько 3-4 років тому), то ціни були зовсім трошки вищі за українські, а подекуди навіть нижчі. Однак, як мені розповіли мої білоруські друзі, за ті роки, поки мене не було тут, ціни і так постійно потроху зростали, а після деномінації рубля вони зросли дуже і дуже помітно. Я пам’ятаю як раніше приїздила у Білорусь, міняла гроші і не знала куди запихнути ці тугрики із мінімум 5 нулями. А головне – моїх мозкових можливостей не вистачало для того, щоб розплатитися у магазині! Коли тобі називають суму за покупку, що містить десятки тисяч, у тебе на підсвідомому рівні підкошуються ноги. Пам’ятаю, що тоді я ніколи не розуміла скільки у мене є в кишені грошей і постійно молилася, щоб на касі мені вистачило рублів розплатитися за товар.

У 2016 році у Білорусі провели так звану деномінацію – прибрали нулі на купюрах. Перевипустили паперові гроші, випустили монети (до того їх уже не було). Сьогодні курс білоруського рубля до євро – приблизно 2 до 1. Нові гроші дуже схожі на європейську валюту, ціни на продукти – тяжіють до європейських.

Друге що вражає у Мінську – широкі вулиці. За рахунок того, що у центрі нема високих будівель, прогулючись вздовж головного проспекту, присутнє постійне відчуття якоїсь величності міста і мініатюрності людей. Якщо ще зауважити, що у місті майже не зустрінеш перехожих – хіба що десь на самих центральних вулицях, то взагалі якийсь постапокаліпсис можна знімати. Раз по раз складається враження, що місто просто вимерло. Людей можна зустріти у нечисленних кафе і ресторанах. На них тут великий попит, але пропозиція не покриває його. Як мені розповіла знайома, відкрити заклад у Білорусі досить складно: дорого, напряжно по документам і вимагає багато часу на окупність.

Коли звикаєш до нереально кіпішного Києва, де на вихідні просто сила силенна народу, то у Мінську дуже дивуєшся чому нема цього “життя”. Тим не менше, мені здається, для комфорту людей у Мінську зроблено на багато більше, ніж у Києві. Чого лише варті незліченні парки по всьому місту, велодоріжки і широкі тротуари, а також можливість гуляти вздовж річки, яка протікає в самому центрі! У плані рекреаційної інфраструктури Мінськ перемагає Київ із великим розривом, скажу я вам.

Неділя. Білоруський “Хрещатик” – вулиця Неміга

Де погуляти у Мінську?

Праспэкт Незалежнасці

Прямо від вокзалу починається найдовша вулиця Європи – проспект Незалежності. Його довжина складає близько 15 кілометрів і коли ти ідеш по ньому, то може здаватися, що він нескінченний. Не думаю, що варто проходити цю вулицю за раз. Адже це головна магістраль міста, на яку вас постійно буде виводи під час наступних прогулянок.

Цікава ця вулиця тим, що вона зберегла архітектурний стиль “сталінський ампір”. Під час Другої світової війни Мінськ був повністю розбомблений і пізніше відбудований наново. Сталінський ампір поєднує в собі досягнення класичної архітектури Стародавнього Риму, Стародавньої Греції, Бароко і Ренесансу. За ідеєю, європейці, перш ніж їхати в Москву, спершу потрапляли до Мінська. І вважалося, що саме тут вони повинні були вперше відчути велич радянської імперії.

Вздовж цього проспекту знаходиться багато культових споруд – КДБ, Палац культури, Національний цирк, Площа перемоги, а також парки – парк Янки Купали, парк Горького, Олександровський сквер.

Більше про проспект у відео:

Вуліца Няміга

Свою назву вулиця отримала в спадщину від річки, яка колись протікала на цьому місці. Історія цієї річки схожа із українською Либіддю – у старі часи вона була велика, повноводна, а потім від неї лишився лише струмок, який взяли у підземні колектори.

На цій вулиці знаходиться Торговий дім “На Немиге”. Це типовий радянський гастроном. Звісно, зараз він доволі модернізований, але всеодно душком від нього віє – раджу зайти всередину. Що цікаво – вулиця тут двоповерхова. І я рекомендую пройтися по верху і перейти дорогу по другому поверху – там красиві види на каштани 😉

Позаду торгового дому – висотки. Це одні із небагатьох висоток в самому центрі міста, але виглядають дуже навіть “в тему”, оскільки збережено єдиний стиль.

Траецкае прадмесце

Невеличкий райончик із дуже милими різнокольоровими будиночками і вузькими двориками. Ця місцевість дуже відрізняється від усього іншого Мінська і більше схожа на Вільнюс чи ще якесь європейське маленьке місто. До приходу радянської влади у Білорусь, тут жили вельможі та інші заможні мінчани.

Як і більшість будівель у місті, ці будинки здебільшого були зруйновані і відбудовані вже після Другої світової. Тому, якщо ви хочете подивитися як виглядав Мінськ у 19 столітті – вам сюди, у своєрідний музей під відкритим небом.

Недалеко від Передмістя знаходиться Національний академічний театр опери і балету. На скільки я зрозуміла, ця будова залишилася оригінально із 30-их років 20 століття. І про неї складається дуже дивне враження. З одного боку (якщо дивитися зблизька) – вона мені нагадує якийсь районний будинок творчості, а з іншого боку (якщо дивитися здалеку) – дуже велична споруда і на фотках здається особливо великою!

Чырвоны дворык

Якщо ви хоча б раз були у Санкт-Петербурзі, то цей дворик, як телепорт, перенесе вас туди знову! Дуже атмосферне місце буквально за 5 хвилин від Неміги. Знаходиться за адресою вулiца Рэвалюцыйная, 7.

Там можна сісти відпочити від довгої прогулянки проспектами, випити кави, чи навіть перекусити, всередині знаходиться якесь кафе. Ми в нього не заходили, але сам факт. Також у цьому дворику час від часу проводяться якісь виставки та мистецькі події. Там облаштована невеличка сцена. 

Камсамольскае возера

Якщо ви любите поплавати на човниках, або просто прогулятися біля води, то Мінськ – найбільш підходяще для цього місто. Прямо в центрі протікає річка Свіслоч. Вздовж неї є чудова зона відпочинку та велодоріжки. Біля Палацу спорту ви можете взяти на прокат велосипед, катамаран, або човен. Втім, єдиний мінус – у центрі вздовж річки зовсім немає затінку.

Цю проблему можна легко вирішити, поїхавши трошки далі від центру – на озеро Комсомольське. Саме озеро трохи брудне (я маю на увазі водорості), однак на ньому є кілька острівців, а навколо розрісся парк. Посередині знаходиться фонтан, до нього просять не підпливати близько і це дуже слушна порада. Справа у тому, що фонтан постійно змінює траекторію бризок і ти такий пливеш-пливеш поближче, а він бере і розвертається в твою сторону. Бац! І ти вже за 1 хвилину повністю мокрий 🙂

Нацыянальная бібліятэка Беларусі 

Це ще одне місце в яке доведеться під’їхати громадським транспортом. Більшість туристів приїжджають дивитися на бібліотеку після того як уже стемніє. Справа в тому, що вночі на неї проектують… рекламу! Уявляєте – вдень це місце, де люди вчаться, а вночі – це майданчик для продажів! Насправді дуже дивна споруда…

Я б не радила сюди їхати надовго. Хіба що ви приїдете ще до заходу сонця. Купите вина, закуску, зайдете за цю бібліотеку… і будете спостерігати нереальний захід сонця на лавці чи на травичці біля річки, що тут протікає. Оскільки це вважається вже спальним районом, увечері людей тут ще менше, ніж у центрі (читай, взагалі нема), лише час від часу поодинокі бігуни будуть розганяти повітря і все… Рай!

Тут ведеться активна забудова. Але вона жодним чином не заважає насолоджуватися пікніком 😉
Де випити кави?

Перш за все, хочу попередити, що смак мінської кави навіть у найбільш хвалених місцях дуже не дотягує до київського. Так склалося, що публіка української столиці більш балувана за білоруську. Тим не менше я можу порекомендувати деякі місця, які прикольні за атмосферою та додатками до кави 😉

Кафе Лаўка

вулiца Кастрычніцкая, 23

У кафе великий асортимент авторських сендвічів (понад 25 видів), також можна скласти свій власний сендвіч, вибравши для нього улюблені інгредієнти. Працює цілодобово. Ціни середні для Мінська. Кава і лимонад нормальні, пити можна 😉

Кафе Валенка
вуліца Камсамольская, 26

Спочатку це була кондитерська, яка робила найсмачніші десерти у Мінську, а тепер вона розрослася до кафе в якому можна і перекусити, і кави випити. Однак, все ж візитною карткою залишаються солодощі. Дуже рекомендую!

Кафе Зерно

праспект Незалежнасці, 46

Кафе знаходиться вздовж проспекту Незалежності, втім це не заважає його затишності. Тут хороша кава. А яблучний пиріг просто тане у роті! Ніколи смачнішого не куштувала. Ціни трохи кусаються, як і усюди у Мінську.

Кафе-бар Вместе

вуліца Казлова, 3

Дуже затишний дворик і літня тераса з якої відкривається вид на костел. Ціни середні по Мінську. Тут можна і кави випити і повноцінно перекусити. Їжа вся, яку ми замовляли, дуже сподобалась.

Сподіваюсь, моя розповідь надихнула вас на відвідання цього чарівного міста, яке дуже майстерно поєднує в собі радянськість і сучасність. А ви були у Мінську? Що сподобалось чи не сподобалось? Що б порадили відвідати наступного разу?